Як підтримати близького, який повернувся з війни

Ви так чекали. Рахували дні, не спали, коли він не виходив на зв’язок. І ось він удома. А радості чомусь менше, ніж думалось. Він мовчить, сидить у телефоні, спалахує через дрібниці, вночі не спить. Ніби поруч інша людина.

Мені пишуть про це дружини, мами, сестри. І майже завжди з тим самим питанням: «Що я роблю не так?»

Найімовірніше, нічого. Давайте розберемося, що відбувається і як ви можете допомогти, не зламавши себе.

Спершу: це нормально

Мозок, який місяцями жив у небезпеці, не перемикається за день. Вдома він ще якийсь час працює за фронтовими правилами. Тому в перші тижні нормально, якщо ваш близький:

• здригається від різких звуків, феєрверків, гучних дверей;
• погано спить, прокидається серед ночі, сниться фронт;
• не хоче в людні місця або сідає так, щоб бачити вхід;
• стає дратівливим через «цивільні» проблеми, які здаються йому дрібними;
• мало говорить, особливо про те, що було там;
• більше спілкується з побратимами, ніж з вами;
• каже, що хоче назад.

Останнє особливо ранить. Але це не про те, що вдома погано. Там усе було зрозуміло: хто свої, що робити, навіщо. А тут треба знову вчитися жити в іншому світі.

Чого краще не робити

Не розпитуйте, що там було. «Ти вбивав?», «Було страшно?», «Розкажи». Навіть з найкращих намірів це може відкривати рану. Коли людина буде готова, вона сама розкаже. Можливо, не вам, а побратиму чи терапевту, і це теж нормально.

Не кажіть «все вже позаду», «забудь», «ти ж удома». Для нього не позаду. І це звучить як «твої почуття неправильні».

Не вимагайте «стати як раніше». Війна змінює людей. Можна допомогти йому знову відчути себе живим, але повернути в 2021 рік не вийде.

Не порівнюйте. «А от Сашко повернувся і нормальний». Кожен проживає це по-своєму.

Не тягніть одразу по гостях і святах. Людні застілля, де всі питають «ну як там?», для багатьох зараз важкі.

Що допомагає

Бути поруч без тиску. Просто сидіти разом, дивитися фільм, гуляти. Присутність важить більше, ніж правильні слова.

Дати час і простір. Якщо він хоче побути сам — нехай. Якщо хоче поїхати на риболовлю з побратимами — це теж відновлення.

Звичайне життя, але потроху. Прості спільні справи: приготувати їжу, щось полагодити, погуляти з собакою. Рутина заспокоює.

Питати, а не вгадувати. «Тобі зараз краще, щоб я була поруч чи дати тобі побути самому?» — таке питання набагато краще, ніж образа, що він «відсторонився».

Слухати, коли він говорить. Без порад, без «я розумію» (бо ви не розумієте, і він це знає), без оцінок. Просто «я поруч», «дякую, що розповів».

Дбати про себе. Це не егоїзм. Ви теж прожили ці місяці в страху. Якщо ви вигорите, допомагати не буде кому.

Коли час звертатися по допомогу

Якщо минув місяць-півтора, а легше не стає — або стає гірше — потрібен фахівець. Зверніть увагу, якщо:

• він майже не спить або його мучать кошмари;
• з’явилися спалахи агресії, особливо якщо страждають діти або справа доходить до рукоприкладства;
• він пʼє щодня або п’є, «щоб заснути»;
• приймає заспокійливі чи снодійні, які йому ніхто не призначав;
• повністю закрився, нічого не хоче, лежить;
• постійно «там»: флешбеки, ніби знову переживає те, що було;
• після контузії помітно змінилася поведінка, пам’ять, характер.

Це може бути ПТСР, депресія, тривожний розлад або наслідки контузії. Усе це лікується, і чим раніше почати, тим краще. Детальніше про те, як відбувається лікування, я пишу у статті про психологічну реабілітацію військових.

Як запропонувати звернутися до лікаря

Це, мабуть, найскладніше. Військові часто відмовляються: «я не псих», «сам впораюсь», «дізнаються в частині». Кілька порад, які працюють краще за умовляння:

Обирайте спокійний момент. Не посеред сварки і не коли він випив.

Говоріть про конкретне, а не про діагнози. «Я бачу, що ти вже місяць нормально не спиш. Давай знайдемо лікаря, який допоможе зі сном». Сон, головний біль, втома — з цим погодитися легше, ніж з «у тебе ПТСР».

Говоріть про себе. «Я переживаю за тебе» замість «ти став нестерпним».

Зніміть страхи. Приватна консультація конфіденційна, на облік не ставлять, у частині не дізнаються. І вона онлайн — не треба нікуди їхати й сидіти в черзі.

Нагадайте, що побратими теж звертаються. Часто саме слова побратима «мені допомогло» переконують краще, ніж будь-що.

Почніть з себе. Якщо він категорично проти — прийдіть на консультацію ви. Я допоможу розібратися, що відбувається, як з ним говорити, і на що звертати увагу. Буває, що після цього людина погоджується прийти сама.

А як же ви?

Дружини і мами військових — окрема група, про яку всі забувають. Місяці тривоги, очікування дзвінка, все господарство і діти на вас. А коли він повертається, від вас чекають, що ви будете сильною, терплячою і все розумітимете.

Ви маєте право втомитися. Маєте право злитися, плакати, не знати, що робити. Якщо ви відчуваєте, що самі вже не спите, постійно тривожитеся, нічого не радує — це теж привід звернутися. Не «потім, коли йому стане краще», а зараз.

Я консультую і військових, і їхні родини. Онлайн, конфіденційно. Записатися на консультацію.

Часті питання

Скільки часу потрібно на адаптацію?

Індивідуально. У багатьох основні реакції слабшають протягом кількох тижнів. Якщо через місяць-півтора не легше — варто звернутися до лікаря.

Він не хоче лікуватися. Що я можу зробити?

Не тиснути, але й не мовчати. Говорити про конкретні зміни, пропонувати почати з того, що він сам визнає проблемою. І прийти на консультацію самій — я допоможу скласти план.

Чи можна вилікувати ПТСР?

Так. ПТСР лікується психотерапією, спрямованою на травму, і, за потреби, ліками. Багато людей повертаються до повноцінного життя.

Записатися на консультацію або дзвоніть +38 (097) 117-47-63.

Ольга Містрякова, лікар-психіатр. Стаття інформаційна і не замінює консультацію.