Втрата побратима: як прожити горе

«Я досі пишу йому в месенджер». «Бачу когось схожого на вулиці — і на секунду думаю, що це він». «Він мав повернутися, а не я». Такі фрази я чую від військових дуже часто. Іноді через тиждень після загибелі побратима. Іноді через рік.

Побратим — це не просто колега чи друг. Це людина, з якою ви ділили окоп, останню воду, страх і сміх. Він знав про вас те, чого не знає ніхто вдома. І коли його не стає, зникає частина вашого власного життя.

Хочу розповісти, як зазвичай проживається таке горе, що в ньому нормально, а коли варто звернутися по допомогу.

Горе на війні проживається інакше

У цивільному житті після смерті близького є похорон, поминки, час побути з родиною. На фронті часто немає навіть кількох днів. Загинув побратим — а завтра знову на позиції. Сльози доводиться відкладати, бо зараз не можна.

Тому горе нерідко «наздоганяє» пізніше. У відпустці, після ротації, після демобілізації. Людина здивована: «Минуло пів року, чому мене накрило тільки зараз?» Бо тільки зараз психіка отримала можливість це відчути.

Буває й навпаки: людина нічого не відчуває. Ні сліз, ні суму — порожнеча. І соромиться цього: «Що зі мною не так, я ж його любив». З вами все так. Заціпеніння — один із способів, яким психіка захищається, коли болю забагато.

Що в горі нормально

Горе не йде за схемою «п’ять стадій». Воно хвилями: то відпускає, то накриває знову від пісні, запаху, дати. У перші місяці нормально, якщо ви:

• постійно думаєте про нього, прокручуєте останню розмову чи останній бій;
• злитеся — на командирів, на ворога, на тилових, на себе, навіть на нього самого;
• погано спите, він вам сниться;
• не можете зосередитися, все здається дрібним і неважливим;
• уникаєте його родини, бо не знаєте, що їм сказати;
• чи навпаки — відчуваєте, що мусите бути поруч з ними.

Усе це болісно, але це горе. Не хвороба. З часом воно не зникає, а змінюється: біль стає тихішим, і поруч з ним знову з’являється місце для життя.

Провина вцілілого

Окремо про те, що мучить багатьох найсильніше. «Чому він, а не я?», «Якби я тоді помінявся з ним чергуванням», «Я мав бути поруч». Думка крутиться знову і знову, і кожного разу виходить, що винен ви.

Це називають провиною вцілілого. Мозок заднім числом знає те, чого ви не могли знати тоді, і судить вас за це. Я писала про це детально в статті про провину вцілілого. Коротко: ця провина дуже поширена серед військових, і з нею можна працювати. Не для того, щоб «забути», а щоб перестати карати себе за те, що ви живі.

Коли горе стає розладом

У більшості людей гострий біль поступово слабшає. Але іноді горе ніби застигає. Минають місяці, а людина досі живе так, ніби це сталося вчора. У міжнародній класифікації хвороб для цього є окремий діагноз — розлад тривалого горя. Про нього думають не раніше ніж через пів року після втрати, і лише тоді, коли стан сильно заважає жити.

На що звернути увагу:

• туга така сильна, що займає майже весь день, місяць за місяцем;
• неможливо повірити, що його немає, або навпаки — неможливо думати ні про що інше;
• здається, що разом з ним померла частина вас, а життя втратило сенс;
• ви повністю уникаєте всього, що нагадує про нього, або не можете від цього відійти;
• не виходить повернутися до роботи, родини, звичних справ.

Часто горе переплітається з іншими станами. Якщо побратим загинув у вас на очах, можуть з’явитися флешбеки і кошмари — ознаки ПТСР. Якщо зникли сили, радість і бажання щось робити — це може бути депресія. Одне не виключає іншого, і лікувати треба все, що є.

Що допомагає

Дозволити собі горювати. Військовому часто здається, що сльози — це слабкість. Але горе, яке постійно заштовхують углиб, не зникає. Воно виходить злістю, алкоголем, безсонням. Плакати за другом — нормально для будь-кого, у формі чи без.

Говорити про нього. Не про те, як він загинув, а про те, яким він був. Що любив, як жартував, що казав у важкі моменти. З тими, хто його знав. Спогади про живу людину лікують, а не ранять.

Свої ритуали. Поїхати на могилу. Написати йому лист. Зустрічатися з хлопцями в його день народження. Допомагати його родині. Ритуали дають горю форму і місце.

Побратими. Ті, хто теж його знав і теж втратив. З ними не треба нічого пояснювати. Спільне горе легше нести.

Тіло і сон. Звучить буденно, але без сну горе стає нестерпним. Якщо ночі перетворилися на прокручування одного й того самого, почитайте про кошмари і безсоння у військових і не відкладайте допомогу.

Не глушити. Алкоголь на кілька годин знімає біль. А потім повертає його з процентами. Якщо помічаєте, що п’єте «за нього» щовечора, це вже сигнал.

Якщо відчуваєте, що самі не справляєтеся, я консультую військових і ветеранів онлайн, конфіденційно, без обліку. Записатися на консультацію.

Як лікар може допомогти

Горе не лікують таблетками. Ніхто не має права «забрати» у вас сум за другом, і я не буду цього робити. Але якщо горе переросло в депресію, ПТСР, стійке безсоння чи розлад тривалого горя, лікування потрібне. Психотерапія допомагає прожити втрату і розібратися з провиною. Ліки, коли вони показані, повертають сон і сили, щоб на цю роботу було з чого брати.

Про весь шлях відновлення після фронту я пишу в статті про психологічну реабілітацію військових.

Якщо горює ваш близький

Не кажіть «він би не хотів, щоб ти сумував», «треба жити далі», «ти ж не винен». Навіть якщо це правда, зараз це звучить як прохання замовкнути. Краще просто: «Розкажи про нього, якщо хочеш». Або побути поруч мовчки. Більше про те, які слова ранять, — у статті про те, що не варто казати військовому.

Часті питання

Скільки триває горе?

Універсального терміну немає. Гострий біль зазвичай поступово слабшає протягом місяців, але сум у певні дати може повертатися роками. Це нормально. Тривожно, якщо через пів року і більше життя досі майже повністю зупинилося.

Я нічого не відчуваю. Зі мною щось не так?

Ні. Заціпеніння — частий спосіб психіки впоратися з надто сильним болем, особливо на фронті. Почуття можуть прийти пізніше. Якщо ж порожнеча триває довго і поширюється на все життя, варто перевірити, чи це не депресія.

Чи можна звернутися, якщо я ще служу?

Так. Консультація онлайн, її можна провести у відпустці чи на ротації. Вона конфіденційна, у частину нічого не передається.

Записатися на консультацію або дзвоніть +38 (097) 117-47-63.

Ольга Містрякова, лікар-психіатр. Стаття інформаційна і не замінює консультацію.